Хрестимося і робимо поклони однозгідно з усіма богомольцями. Тобто у той самий час і спосіб, без поспіху і з належним благоговінням.

Хрестимось так: з’єднуємо три пучки правої руки (знак рівности Пресвятої Тройці) і торкаємося ними чола (щоб Господь освятив наш розум), промовляючи: «Во ім’я Отця», потім грудей (щоб Господь освятив наше серце), кажучи: «і Сина», далі – правого плеча зі словами: «і Святого Духа», й завершуємо на лівому плечі (щоб Господь освятив наші сили), кажучи: «Амінь». Опустивши руку, вклоняємось.


Хрестяться без поспіху, обов’язково торкаючись відповідних частин тіла. Хрестячись недбало, виражаємо неповагу до Господа, бо хресне знамення має на меті нагадувати нам про хресну смерть Ісуса Христа, якою ми були відкуплені для вічного життя.

Хрестяться також, промовляючи інші молитовні формули, як напр., «Святий Боже, святий кріпкий...», «Господи, помилуй», «Пресвята Богородице, спаси нас», «Прийдіте, поклонімся Цареві нашому – Богу...». Поширеним є також звичай хреститися на «Алилуя, алилуя, алилуя! Слава Тобі, Боже!»; під час митаревої молитви на «Боже, милостивий будь мені, грішному» та «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм». Щодо хресного знаку на «Мир всім», то існують дві традиції, одна з яких передбачає на цьому виголосі лише схиляння голови. Відмінність існує і в тому, що в деяких церквах прийнято хрестится на кожне «Господи, помилуй» та «Подай, Господи».

Хрестимось тоді, коли священик благословляє Євангелієм, чашею чи іконою. Коли священик благословляє рукою, кадить людей, а єпископ благословляє свічками, то вірні не хрестяться, лише схиляють голови. В деяких церквах однак хрестяться і на благословення рукою.

Перехрестившись, робимо поклони на знак покори перед Господом. Поклони бувають малі (поясні) і великі (земні). При поясному поклоні нахиляємось до пояса, не згинаючи колін, майже торкаючись правою рукою землі. Земний поклін чинимо, ставши на коліна і торкнувшись головою землі.

Без поклонів хрестимось:

1) на утрені, всенічній у середині шестипсалмія на «Алилуя» (три рази);

2) при виголошенні слів «Силою Чесного і Животворящого Хреста...»;

3) на початку читання Святих Писань (Апостола [якщо є звичай хреститись], Євангелій, старозавітніх читань [паремій]);

5) при відпустах на словах: «Христос, істинний Бог наш....», «...святих, що їх пам’ять світло звершуємо».

З поясним поклоном хрестимось:

1) при вході і виході з храму (тричі);

2) переходячи храм навпроти іконостасу;

3) перед початком кожного богослуження (тричі);

4) на єктеніях після кожного прошення, на словах «Господи, помилуй» чи «Подай, Господи» (якщо є звичай хреститись);

5) при виголошенні прослави Пресвятій Тройці.

6) при виголошенні слів «Прийміть, їжте...», «Пийте з неї всі...», «Твоє від Твоїх...» та «Святеє святим»;

7) тоді, коли священнослужитель виголошує молитви зі словами: «...голови ваші Господеві приклоніть», «...поклонімся», «...припадім» і т. п.;

8) на словах «Алилуя», «Святий Боже...» і після слів «Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше...»;

9) на початку великого славослов’я («Слава во вишніх Богу...»), після слів «Слава Тобі, що показав нам світло», «Сподоби, Господи...», після співу першої половини «Ми херувимів...»;

10) після читання Євангелія під час співу «Слава Тобі, Господи, слава Тобі».

Усі ці приклади вживання хресного знамення у деяких регіонах можуть бути відмінними, оскільки щодо цього немає єдиних церковних приписів.


Коліноприклонення

Постава навколішки означає покаяння, прохання прощення, тому не клякають в суботу, в неділю та в празники, коли радість перебування з воскреслим Спасителем не сумісна з постом і покаянням. Хоч у нашому обряді не прийнято на спільному богослуженні ставати на коліна (за винятком кількох випадків), однак існує традиція клякати у певні моменти літургії. Це допускається у будні дні, тоді клякають після виголошення: «Благодарім Господа...» і до «Тебе оспівуєм». У неділю, дванадесяті празники, від Різдва до Богоявлення та в пасхальний період (до П’ятдесятниці) коліноприклонення не практикують.